Сторінка соціального педагога

Захарченко Ірина Вікторівна

Соціальний педагог: нова-стара професія

Як виглядає, наше суспільство ще не зовсім знає чи розуміє, хто такий соціальний педагог. Адже професія ця з’явилася в нас порівняно недавно – тільки років десять тому таку спеціальність почали впроваджувати у свої навчальні плани провідні вищі навчальні заклади України, а в школах, сиротинцях, інтернатах, притулках для неповнолітніх та навіть у ВНЗ таких працівників наразі замінюють психологи. Хоча соціальний педагог у перехідний період постійних суспільних та затяжної культурної кризи є вельми потрібним, особливо для роботи з іще несформованою молоддю та дітьми, на долях яких ці процеси відбиваються, напевне, найтяжче.

Найчастіше соціального педагога плутають або з соціальним працівником, або з професійним психологом. Без сумніву, ці професії пов’язані між собою, адже серед академічних дисциплін соціальна педагогіка посідає проміжне місце між психологією та соціологією, поєднуючи в собі певні риси як одної, так і другої. Проте якщо соціальний працівник у рамках роботи в якійсь із соціальних служб допомагає малозабезпеченим та малозахищеним верствам населення вирішувати соціальні проблеми – наприклад, отримати якийсь вид матеріальної допомоги тощо, то соціальний педагог насамперед виховує вміння не падати духом, вчить людей самим бачити вихід із складної ситуації, формує людину, особливо молодого віку, як особистість, здатну впоратися як з психологічними, так і з соціальними негараздами у своєму житті. Поряд із тим, психолог більше зорієнтований на ваш внутрішній світ, тоді як соціальний педагог обов’язково намагатиметься допомогти вам соціалізуватися, тобто самореалізуватися, не випадаючи за межі суспільства, знайти у ньому своє місце й водночас бути корисним для інших.

Рекомендації по адаптації для батьків та педагогів:

 

  • створення сприятливого психологічного клімату для дитини з боку всіх членів родини;

  • роль самооцінювання дитини в адаптації до школи (чим нижче самооцінювання, тим більше труднощів у дитини у школі);

  • перша умова шкільного успіху – самоцінність дитини для її батьків;

  • формування інтересу до школи, прожитого шкільного дня;

  • обов’язкове знайомство з дітьми класу і можливість спілкування з ними після школи;

  • неприпустимість фізичних покарань, залякування, критики на адресу дитини, особливо у присутності інших людей (бабусь, дідусів, однолітків);

  • виключення таких мір покарання, як позбавлення задоволень, фізичні й психічні покарання; –

  • урахування темпераменту дитини у період адапації до шкільного навчання;

  • надання дитині самостійності в навчальній роботі й організація контролю за її навчальною діяльністю;

  • заохочення дитини не тільки за навчальні успіхи;

  • моральне стимулювання досягнень дитини;

  • розвиток самоконтролю і самооцінювання, самодостатності дитини.